Володимир Марцинковський – всесвітньовідомий вчений із Шепетівки.

Кулибчук В. В. Володимир Марцинковський – всесвітньовідомий вчений із Шепетівки. Історія міст і сіл Хмельниччини : матеріали І всеукр. науково-практ. конф. у 2 т., м. Городок, 25 жовт. 2024 р. Хмельницький, 2024. Т. 2. С. 392–397.

Кулибчук Валентина
Науковий співробітник
КЗК «Музей пропаганди» ХОР

ВОЛОДИМИР МАРЦИНКОВСЬКИЙ – ВСЕСВІТНЬОВІДОМИЙ ВЧЕНИЙ ІЗ ШЕПЕТІВКИ

Анотація: Стаття присвячена біографії та науковій діяльності Володимира Марцинковського – видатного вченого у галузі гідравлічних машин та гермомеханіки, уродженця міста Шепетівка. У статті описано життєвий шлях В.Марцинковського. Проаналізовано внесок Володимира Марцинковського у розвиток наукових дисциплін та вагомий вплив на світову наукову спільноту.
Ключові слова: Володимир Марцинковський, Шепетівка, Сумський державний університет, наукова школа, гермомеханіка, історія науки України

Шепетівщина багата своїми талановитими уродженцями: серед них є і актори, і громадсько-політичні діячі зі світовим ім’ям. Ми знаємо їх життєвий шлях, діяльність, яка не завжди напряму пов’язана із Шепетівкою. Досить часто ми згадуємо про людей, коли про них залишається лише спогад, а живе спілкування вже не можливе. Саме так сталось із Володимиром Альбіновичем Марцинковським, який був відомий усій Україні та за її межами, але забутий на рідній землі: про нього не писали в місцевих газетах, не писали про його наукові здобутки, про нього пам’ятали лише його рідні, яким він завжди надсилав свої наукові праці.
Всесвітньовідомий вчений Володимир Марцинковський народився 25 листопада 1926 року в місті Шепетівка [1, с. 5]. Батько майбутнього вченого, Марцинківський Альбін Мар’янович 1891 року народження був родом із Житомирської області, прцював на ст.Шепетівка десятником служби будівель та споруд [6, с. 858]. 19 грудня 1937 року його було заарештовано за підозрою у шпигунстві та контрреволюційній діяльності. Трійкою УНКВС Київської області 21 жовтня 1938 року був засуджений до рострілу із конфіскацією майна. Реабілітували його лише 13 серпня 1957 року [6, с. 858].
У червні 1941 року майбутній вчений закінчив 7 класів шепетівської школи № 41, теперішня школа № 6.
Одразу після закінчення школи Володимир Марцинковський розпочав свій трудовий шлях. Спочатку працював на кузні молотобійцем у перод із вересня 1941 р. до жовтня 1942 року, потім до грудня 1943 року працював у лісництві лісорубом. Під час Другої світової війни він перебував у рідному місті, звідки 19 січня 1944 року був відправлений нацистами до Німеччини на примусові роботи. Спочатку Володимир Альбінович працював на станції Гляхау, яка знаходиться біля м.Хемніц у паровозному депо. До серпня 1944 року був залучений до розвантаження вугілля із вагонів, надалі його взяли на посаду кочегара на паровоз [1, с. 6].
У грудні 1944 року Володимир Марцинковський був ув’язнений у місті Цвикау, покарання відбував у одиночній камері. Нацисти звинуватили його у крадіжці. 16 квітня 1945 року Володимир Альбінович був звільнений із ув’язнення американськми військовими. Після цього В.Марцинковський переїхав у Східну зону окупації, звідки вже 15 травня 1945 року був призваний у Радянську Армію польовим військоматом у місто Пірна. Одразу після проходження курсу молодого бійця, був відправлений на проходження служби у якості водія. Службу проходив у різних країнах, зокрема, в Німеччині, Угорщині, Болгарії та Чехословаччині, у травні 1948 року був переведений на службу до Ленінграду. За відмінну дисципліну Володимир Марцинковський отримав можливість відвідувати заняття вечірньої школи. Незадовго до закінчення вечірньої школи та отримання атестату його демобілізували. Майбутній вчений влаштувався кочегаром у котельню в будинку дитини в Ленінграді. Проживав він у невеликому господарському приміщенні. Більшу частину часу майбутній вчений проводив на робочому місці, де кожну вільну хвилину він присвячував поглибленню своїх знань [1, с. 5].
Володимир Марцинковський із юного віку відрізнявся своєю допитливістю та жагою до знань, для нього було дуже важливо щодня дізнаватись щось нове, його дуже захоплював процес навчання. Він отримував завжди лише найвищі бали, але головним для нього були знання, а не оцінки. Будучи напрочуд освіченою людиною В.Марцинковський завжди поводився стримано, ніколи активно не проявляв власних емоцій [2].
У 1951 році Володимир Марцинковський закінчує вечірню школу, навіть єдиний із усього міста отримує золоту медаль.
За свідченнями родичів вченого, Володимир Альбінович мріяв вступити на механіко-математичний факультет Київського університету, але цій мрії не судилось здійснитись – його не прийняли. Відмову умотивували тим, що в них закінчились квоти на медалістів. Скоріш за все, дійсною причиною стало перебування Володимира на окупованій території [2].
Але наполегливий Володимир Альбінович не здавався, згодом вступив на інженерно-технічний факультет Харківського політехнічного інституту на спеціальність «Динаміка та міцність машин». Під час навчання він працював вчителем фізики в 32-й школі робітничої молоді міста Харкова. Зарплата та підвищена стипендія давали можливість допомагати матеріально мамі, яка жила в Шепетівці.
Іван Каринцев – одногрупник та колега Володимира Марцинковського згадував, що у їхній групі було старших за віком студентів, які вже пройшли армію та трудову школу, саме одним із них був Володимир Альбінович. Саме ця група студентів створила «культ навчання», в результаті чого всі із їхньої групи стали вченими із відповідними науковими ступенями [3, с.7].
Закінчивши у березні 1957 року із відзнакою Харківську політехніку, Володимир Альбінович працював молодшим науковим співробітником лабораторії гідромашин АН УРСР (нині Інститут проблем машинобудування ім. академіка А. М. Підгорного НАН України), де займався експериментальними й теоретичними дослідженнями вібрацій високонапірних живильних насосів [1, c. 6].
1 квітня 1960 року переведений у Спеціальне конструкторське бюро живильних насосів, нині Науково-дослідний інститут атомного та енергетичного насособудування – ВНДІАЕН у місті Суми. Працював начальником розрахунково-експериментального відділу, заступником головного інженера з наукової роботи. У грудні 1964-го без відриву від виробництва захистив кандидатську дисертацію, ставши першим кандидатом технічних наук у Сумах [1, с. 6].
З 1 вересня 1966 року Володимир Альбінович був призначений доцентом, а вже з 11 листопада того ж року – завідувачем кафедри загальнонаукових дисциплін Сумської філії Харківського політехнічного інституту. З 8 вересня 1972 року він очолив кафедру теоретичної механіки. З моменту її створення співробітники кафедри активно займалися науковими дослідженнями в галузі вібраційної надійності та герметичності роторних машин. Під керівництвом доктора технічних наук, професора В.А. Марцинковського сформувалася наукова школа, досягнення якої були визнані відкриттям у 1981 році галузевої науково-дослідної лабораторії вібраційної надійності та герметичності відцентрових машин, керівником якої став І.С. Бережний [4].
Саме ця кафедра відповідно до рішення Вченої ради СумДУ від 12.11.2020 року та на підставі наказу №0947-I вiд 26.11.2020 року з 01.12.2020 року була перейменована на кафедру загальної механіки і динаміки машин на кафедру комп’ютерної механіки імені Володимира Марцинковського [4].
Саме цим вдячні учні та колеги вирішили увічнити пам’ять свого вчителя та наставкика. Але поверемось до життєвого шляху Володимира Альбіновича. 28 червня 1974 року він захистив докторську дисертацію за спеціальністю «Гідравлічні машини та гідропневматоагрегати». У квітні 1978-го ВАК СРСР присвоїла йому вчене звання професора [1, c 6-7].
Свого часу В.Марцинковський очолював спеціалізовану вчену раду з захисту кандидатських дисертацій Сумського державного університету, був головним редактором науково-технічного журналу «Вісник Сумського держуніверситету».
У 1981-му Марцинковський став ініціатором відкриття галузевої науково-дослідної лабораторії Міністерства хімічного та нафтового машинобудування. Він був засновником нової дисципліни – «гермомеханіка», за що колеги називали його «батьком науки», в основу цієї дисципліни покладені теоретичні та практичні напрацювання самого вченого.
Гермомеханіка – це науковий напрям, що займається вивченням процесів взаємодії механічних сил і герметичності, зокрема в умовах дії високих тисків та температур. Основна мета гермомеханіки — забезпечення герметичності машин і механізмів, таких як роторні та відцентрові машини, а також розробка технічних рішень, які допомагають уникнути витоків газів або рідин у складних умовах експлуатації. Цей напрям має важливе значення в таких галузях, як енергетика, авіація, космічна техніка, хімічна промисловість та інші сфери, де герметичність є критичною для безпеки й ефективності роботи техніки [1, с.12].
В роки незалежності України Володимиру Марцинковському було присвоєно почесне звання «Заслуженого діяча науки і техніки України», а також звання доктора «Honoris Causa» Політехніки Свєнтокшинської (м. Кельце, Польща). Він був нагороджений почесним знаком МОН «За наукові досягнення» і отримав державну нагороду Республіки Польща – Орден «За заслуги перед Польщею» від Президента Анджея Дуди. Цей орден є найвищою відзнакою за значний внесок у зміцнення міжнародного співробітництва та розвиток відносин між народами [1, с.15].
Під науковим керівництвом Володимира Альбіновича Марцинковського було захищено 5 докторських дисертацій, 2 з яких виконали іноземні дослідники, та 24 кандидатські дисертації. Створена ним наукова школа отримала міжнародне визнання, і деякі його учні продовжують наукову діяльність за кордоном. Сам Володимир Альбінович є автором понад 300 наукових праць, включно з 50 патентами, які часто використовуються як навчальні матеріали [1, с.13].
Володимир Альбінович працював не лише в галузі вирішення важливих наукових завдань, а й активно займався спортом, зокрема альпінізмом і гірським туризмом. Зі своїми учнями він підкорив не одну гірську вершину, не один перевал та не одну теоретичну проблему.
Серце відомого вченого зупинилось 29 червня 2019 року, в колі найрідніших йому людей.
До останніх днів життя Володимир Альбінович мав юнацький запал в очах, невгамовну енергію. Його секрет полягав у великій любові до справи всього свого життя, яка дає наснагу творити, винаходити, прививати любов до науки своїм учням. Кожен із нас приходить в життя для того, щоб залишити свій слід в історії людства, Володимир Альбінович на віки закарбував своє ім’я завдяки своїм науковим дослідженням, створеній ним науковій школі, яка і надалі буде розвивати українську науку та техніку [2].
Володимир Марцинковський – одна з найвизначніших постатей в українській та світовій науці другої половини ХХ століття. Його наукові досягнення у галузі гідравлічних машин мали великий вплив не лише в Україні, а й за її межами. В умовах післявоєнного відродження науки його праці стали основою для розвитку багатьох наукових напрямів. Особливо цінною була його робота у сфері гермомеханіки, яка заклала підвалини нової наукової дисципліни.
Внесок Володимира Марцинковського у розвиток наукових знань та освіти в Україні неможливо переоцінити. Його наукові досягнення, новаторські ідеї та відданість освіті мали значний вплив на розвиток української та світової науки. Створена ним наукова школа стала основою для багатьох нових досліджень, а його учні та послідовники продовжують примножувати спадщину, залишену цим видатним вченим.

Список використаних джерел та літератури
1. Заслужений професор Сумського державного університету Володимир Альбінович Марцинковський: до 85-річчя від дня народження: біобібліографічний покажчик. Суми, 2011. 119 с.
2. Інтерв’ю із Сергієм Марцинковським, проведене В.В.Кулибчук. 24 серпня 2024. Місце зберігання: особистий архів авторки.
3. Незабутні. Резонанс. Газета Сумського державного університету. 2019. Жовтень (№7-8). С.7.
4. Офіційний сайт Кафедри комп’ютерної механіки імені Володимира Марцинковського. URL:https://zmdm.teset.sumdu.edu.ua/ua/department/history (Дата звернення: 17.09.2024)
5. Реабілітовані історією: У 27 томах. Хмельницька область. Хмельницький, 2015. Кн. 6. 1174 с.