Продовжуємо цикл статей, присвячених діяльності...

Продовжуємо цикл статей, присвячених діяльності командирів УПА на теренах Хмельниччини. Сьогодні розповімо вам про Тараса Боровця, а також про «Шепетівську операцію».
Тарас Бульба (справжнє ім’я – Боровець Тарас Дмитрович) народився 9 березня 1908 року в селі Бистричі, що на Рівненщині, у багатодітній родині. Тарас займався самоосвітою, адже не було коштів у сім’ї, щоб навчатись у школі. У дитинстві за схожий на картоплину ніс старші діти прозвали Тараса «Бульбою». На що він дуже ображався, проте, коли у школі прочитав «Тараса Бульбу», то почав пишатися своїм прізвиськом. Із чотирнадцятирічного віку почав працювати на каменоломні. Здобув загальну освіту наполегливим навчанням.
Протягом 1930 року відбував військову службу в польській армії та після повернення звідти заснував разом із друзями підпільну організацію «Українське національне відродження» (УНВ), основним завданням якої було проведення культурно-освітньої роботи з молоддю. УНВ підтримувала державницьку політику Симона Петлюри.
Починаючи з 1934 року, польські спецслужби вперше звернули увагу на діяльність Тараса Бульби та запідозрили його у співпраці з Організацією українських націоналістів. У документах того часу Бульба фігурує як особа, що поширювала пропагандистські видання в Рівному, зокрема книгу «Історія України». Боровець усіляко заперечував свою причетність у ті роки до ОУН. Проте згодом йому не вдалося налагодити співпрацю з організацією. Пізніше польська влада за активну громадську позицію заслала Тараса Бульбу у концтабір «Береза Картузька». Після дев’яти місяців перебування в ув’язненні чоловік був звільнений за зразкову поведінку, проте і надалі був змушений проживати у Польщі. Приблизно у той час він заводить тісніші знайомства серед представників уряду УНР у вигнанні, зокрема з його очільником Андрієм Лівицьким, який тоді проживав у Варшаві. 20 червня 1940 року за наказом Лівицького мав сформувати та очолити УПА «Поліська Січ». Із початку серпня 1940 року Бульба займався підготовкою кадрів для майбутньої «Поліської Січі», УПА.
Визначна подія сталась 28 червня 1941 року, коли Тарас Бульба оголосив про створення на основі своїх бойових загонів Української Повстанської Армії «Поліська Січ».
Загальна чисельність формування було приблизно 2 курені, тобто близько 700 вояків (станом на серпень 1941 р.), а згодом була скорочена до 300-400 вояків. Попри непрості стосунки з ОУНівцями, Боровець підтримав акт відновлення української держави, проголошений у Львові 30 червня, та організував її районну управу в Сарнах. Того ж дня рада старшин присвоїла йому звання генерал-хорунжого. Боровець організував і брав участь у військових операціях проти радянських військ у 1941-му році та проти німців у 1942-43 рр.
Зокрема, у ніч проти 19 серпня 1942 року була проведена «Шепетівська операція» УПА на залізничному пункті, спрямована проти військового транспорту з пограбованим українським майном і людьми. У підсумку людей, яких везли двома ешалонами на примусові роботи, було звільнено. Також повстанці захопили чотири ешелони різного майна. До цього часу історія «Шепетівської операції» мало досліджена. Єдине джерело, що розповідає про неї, це розділ із книги спогадів Тараса Бульби «Армія без держави», написаний на основі розповідей командирів, які брали участь у командуванні самою операцією.
Таким чином «Шепетівська операція» описана в книзі Т. Бульби-Боровця:
«В коморі на столі лежить велика штабова мапа. Над нею схилялися командири окремих загонів. Каганець слабенько освічує приміщення. Микола Довбня диктує бойовий наказ:
«Першому загонові переправитись машинами під Зв’ягель і там задемонструвати наскок на транспортові колони. Робити якнайбільше шуму, але в бій з поважнішими силами не вступати. Цим маневром треба лише відвернути увагу німців від нашої головної операції. Одну групу послати аж під Корець, щоб там замінувати дорогу. Другий загін підсунеться під Полонне і перерве телефонний зв’язок з Бердичевом. В лісах біля Полонного почати густу стрілянину, як тільки ми вистрілимо дві білих і одну червону ракету. Всі дороги, які ведуть з Бердичева на Полонне, замінувати, щоб німаки не могли підкинути свої сили машинами. Міномети спрямувати на залізницю, але стріляти лише тоді, коли з Бердичева будуть надходлити воєнні транспорти.Всі інші потяги перепускати. Кінні роз’їзди розіслати навколо Полонного і як тільки німаки появляться,деморалізувати їх кулеметами та автоматним вогнем. Якби вони мали дуже великі сили, відійти в ліси, куди вони машинами не поїдуть. Славутинська група обсадитьзалізницю Славута-Шепетівка і слідкуватиме, щоб не закрили семафорів. Нехай всі потяги їдуть на Шепетівку.
Телефони до Острога та Здолбунова перерізати. Третя і четверта група разом із штабом наступатимуть збоку Славути на Шепетівку...
…Була п’ята година ранку. Шепетівка гула, мов той вулик, з якого ось ось вилетить рій. Уже не було чути стрілів, ні криків. Гули лише автомашини. Місто гуло приглушено, тихо, якось зловіщо. Перелякані міщанираз-у-раз виглядали з вікон на вулицю. Німців не видно. Їздять вантажні автомашини, звідки визирають якісь дивні люди з круглими кокардами на шапках. Інші в «цивільному», але всі озброєні з ніг до голови. Автомашини навантажені та їдуть гарячково, кудись спішать. З базарної площі видно стовпи диму. Щось горить, але не чути ні пожежної сторожі, ні дзвонів».
Однак історики ставляться доволі критично до достовірності цього джерела. Зокрема, у своїй праці «Військова діяльність ОУН(б) у 1940-1942 роках» доктор історичних наук Патриляк Іван Казимирович стверджує:
«У котрий раз переконуємося, що мемуари — доволі таки суб’єктивне і хитке джерело. На сьогоднішньому етапі книгу отамана «Армія без держави» потрібно співставляти з наявними історичними документами і тоді неупереджений дослідник отримає більш чітку картину діяльності отамана «Тараса Бульби» та його руху. Звичайно, постать самого Тарас Боровця є цікавою для дослідження саме як народного ватажка, який втілював у життя державницькі прагнення українців на Поліссі, організовував спротив окупантам, займався політичною діяльністю».
Загалом «Поліська Січ» стала тією основою, на якій весною 1942 року Т. Боровець відновив свій загін під назвою УПА і розпочав антинімецьку боротьбу. Отже, цілком зрозуміло, що, попри використання назви Українська повстанська армія «Поліська Січ» у 1941 році, військове формування Т. Боровця було тільки першим кроком до створення справжньої Української повстанчої армії у 1942 році, яка розпочала боротьбу з усіма окупантами України.
У 1943 році нацисти заарештували Тараса Бульбу-Боровця і відправили до концтабору Заксенхаузен у Німеччині. Після виходу звідти він жив у Мюнхені. У 1948 році чоловік переїхав до Канади. Помер у лікарні м. Нью-Йорк (США) 15 травня 1981 р.
У контексті боротьби за незалежність України мало згадують діяльність Тараса Бульби в роки Другої світової війни, проте саме загони «Поліської Січі» стали основою для створення УПА.