На завершення серії дописів про УПА пропонуємо...

На завершення серії дописів про УПА пропонуємо вашій увазі інформаційну довідку про командира «Мамая», курінь якого відіграв велику роль у бою під Гурбами, – Івана Сала.
Іван Сало (за іншими даними – Теодор Бавура) відомий також під псевдо «Мамай», був героєм Української Повстанської Армії (УПА) та командиром, який зробив вагомий внесок у боротьбу за українську незалежність. Він народився у 1919 році на Полтавщині. Про його ранні роки відомостей дуже мало. Відомо, що Іван Сало закінчив 3 курси інституту, можемо припустити, що це був заклад військового спрямування.
І. Сало розпочав свою військову кар’єру в лавах Червоної армії під час німецько-радянської війни. Мав звання лейтенанта, за іншими даними – капітана, був командиром відділення важких кулеметів. Однак після того, як побачив справжню сутність радянської системи, 28 березня 1943 р. приєднався до лав Української Повстанської Армії.
Його служба в УПА почалася з посади чотового (командира взводу), потім він став сотенним (командиром сотні). Він служив у частинах військової округи «Богун» у складі УПА-Північ, де воював на півдні Рівненщини. Пізніше його призначили заступником начальника штабу куреня «Звінчука». Завдяки своєму таланту полководця та бойовому досвіду Іван Сало став командиром куреня в з’єднанні «Холодний Яр», яке діяло на півдні Рівненської області. Він брав участь у численних бойових операціях, зокрема, у битвах із нацистами на території Рівненщини, а також у рейдах центральними областями України.
Однією з найважливіших подій у його військовій кар’єрі стала битва під Гурбами. Це була найбільша битва між силами УПА та військами НКВС, яка тривала протягом 21 – 25 квітня 1944 р., і закінчилася відступом повстанців. У цей період «Мамай» командував куренем УПА-Південь, 24 квітня 1944 р. йому було надано звання сотника УПА.
Битва під Гурбами є символом героїзму та відчайдушної боротьби українських повстанців проти радянських військ. Війська НКВС оточили частини УПА в районі сіл Гурби, Мости, Святе та інших лісових масивів. Українські повстанці опинилися у складному становищі, оскільки кількісно поступалися противнику та не мали важкої техніки, але все ж таки вирішили прийняти цей бій.
Протягом боїв з 23 на 24 квітня 1944 року курені УПА під командуванням «Мамая», «Ясена», «Докса» та інших відбивали численні атаки радянських військ. Завдяки чіткій організації сил і детальному плануванню оборони, повстанцям вдалося відбити першу хвилю атаки радянських військ, які мали значну чисельну перевагу. У ніч на 24 квітня, коли радянські війська почали масовану артилерійську підготовку і наступ, курінь «Мамая» тримав свої позиції, а також проводив оборону мосту через річку Замишівка. Саме завдяки військовому таланту «Мамая» повстанцям вдалось зупинити просування противника, що було критично важливим для захисту інших частин лінії.
Бій набув найбільшої напруженості під час другого масованого наступу радянських військ, що відбувся 24 квітня. Радянські підрозділи, посилені танками, атакували всі ділянки оборони УПА. У відповідь «Мамай» організував контратаку, яка дозволила тимчасово стримати ворога та уникнути повного оточення. Попри героїзм повстанців, радянські війська змогли прорвати лінію оборони в деяких місцях, що призвело до відступу частини сил.
Кульмінацією битви стало рішення командування УПА про організацію прориву з оточення. У ніч з 24 на 25 квітня сили УПА, в тому числі курінь «Мамая», почали прориватися через кільце радянських військ. Іван Сало разом зі своїми бійцями вирушив на північ, у напрямку Точевицько-Дерманських лісів, де і був смертельно поранений.
Іван Сало загинув 25 квітня 1944 року під час бою з радянськими військами, коли частини УПА, вирвавшись з оточення, були переслідувані противником. За однією з версій, він був убитий агентом НКВС, який спеціально проник у повстанські ряди. Його смерть стала великою втратою для УПА. Івана Сала поховали в Чорному лісі Мізоцького району Рівненської області, де на його могилі встановили березовий хрест з написом: «Вічна пам’ять героям. Спіть спокійно, любий друже».
Втрати повстанців у бою під Гурбами були значними – загинуло близько 200 повстанців, ще понад 300 потрапили в полон. Сили ворога втратили понад 800 солдатів.
Битва під Гурбами, де «Мамай» бився разом із тисячами українських повстанців, залишається яскравим прикладом стійкості, відданості та патріотизму. УПА в цій битві показала, що навіть проти чисельно сильнішого ворога можна боротися з гідністю та героїзмом. Внесок «Мамая» у цей бій, його лідерство та самопожертва – це не просто частина історії, але й урок сучасному поколінню про те, якою дорогою ціною здобувається свобода.
P.S. На жаль, нам не вдалось знайти фото легендарного «Мамая», тому до статті додані ілюстративні фото, на яких зображені вояки УПА.